Тема гендерної рівності у різних сферах українського суспільного життя стала однією із найбільш обговорюваних протягом останніх чотирьох років.

Допомогли розпочати цю дискусію численні офлайн та онлайн-заходи і акції, як-от український флешмоб проти насильства #ЯНеБоюсьСказати, світовий рух #metoo проти сексуальних домагань, проведення Маршу за права жінок 8 березня, активна діяльність жіночих феміністичних організацій, а також системна робота МФО «Рівні можливості» у парламенті та щорічний діалог про рівність під час Українських Жіночих Конгресів.

Рівні можливості для жінок та чоловіків на порядку денному стали поштовхом для реалізації важливих змін також і на державному рівні. У 2017 році Кабмін скасував перелік із 450 «не жіночих» професій. Так жінки отримали змогу працевлаштуватися на нові посади у таких сферах як гірнича промисловість та металургія, електротехнічне виробництво, лісозаготівельні роботи та інше.

У січні 2019-го в Україні набув чинності Закон Про запобігання та протидію домашньому насильству. Документ має на меті посилення механізмів захисту постраждалих від домашнього насильства та встановлення кримінальної відповідальності за примус до шлюбу.

11 липня 2019 року Верховна Рада України схвалила новий Виборчий кодекс, одне із завдань якого — дотримання гендерного балансу в партійних виборчих списках. А в грудні 2020-го підтримала у першому читанні законопроект, який надає однакові можливості для отримання декретної відпустки по догляду за дитиною як для жінок, так і для чоловіків.

Як саме вплинули на життя українських жінок ці нововведення та чи залишилися перепони на шляху до реалізації рівних прав та можливостей у всіх сферах суспільно-політичного життя — про це у спільному спецпроекті НВ та Українського Жіночого Конгресу розповідають жінки-лідерки з парламенту, КМДА та ЦВК, а також експерт громадянської мережі ОПОРА.

Марина Хонда, заступниця голови Київської міської державної адміністрації — про нові рішення столичної влади

Марина Хонда під час Українського Жіночого Конгресу

Євроінтеграційний рух України, підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, державні інституції, виконання міжнародних зобов’язань — все це, безумовно, відкрило нові можливості для жінок в українській політиці.

Разом з тим, українська політика ще й досі наскрізь пронизана стереотипами. Ми все ще дивуємося, коли на високу державну, урядову чи дипломатичну посаду в Україні призначають жінку. Для європейських країн і міст — це вже не диво. Виборці Парижа, Стокгольма, Рима, Барселони, Софії обрали жінок міськими головами. А мерію Парижа навіть оштрафували на 90 тис. євро за дискримінацію чоловіків, коли з’ясували, що жінки отримали понад 60% керівних посад.

Жіноче лідерство — це світовий тренд, і Україна — частина цього світу. Ми теж поступово руйнуємо ментальні стіни стереотипів. Я вірю, що в системі публічного управління України буде більше висококваліфікованих жінок. Все тільки починається.

На прикладах європейських країн можна побачити: зміна політичного впливу жінок можлива шляхом системної роботи. Жінки, які працюють в органах держуправління, місцевої та регіональної влади, приймають рішення, що впливають на життя великої кількості людей. Так, під час першого карантину вони брали на себе відповідальність, коли вірус уже був, а коштів і ресурсів ще не було.Гендерні квоти збільшили представництво жінок у місцевій владі. Якщо цей досвід буде успішним, він надихатиме киянок пробувати себе у політиці.

Коронакриза загострила давні соціальні проблеми на місцевих рівнях. Добре, що гендерні квоти збільшили представництво жінок у місцевій владі. Якщо цей досвід буде успішним, він надихатиме киянок пробувати себе у політиці.

Для заохочення жінок, які працюють у виконавчій владі столиці, ми запускаємо пілотний проект Київська академія жіночого лідерства. Також, Київрада минулого скликання ухвалила рішення про приєднання міста Києва до Європейської Хартії рівних прав і можливостей у житті місцевих громад. За 15 років існування до неї добровільно приєдналися 1872 міста та 36 країн по всьому світу.

За прикладом парламентського МФО Рівні можливості депутатки різних політичних сил ініціювали створення міжфракційного об’єднання Київ за рівні можливості, до якого увійшли 27 чоловіків і 30 жінок. Тепер має бути конструктивна співпраця з імплементації Європейської Хартії рівності у всіх сферах міської політики.

Також, рік тому ми розпочали активну роботу з розвитку муніципальних послуг для протидії та запобігання домашньому насильству. Цей напрямок довелося розвивати практично з нуля, де постраждалі, незалежно від віку та статі, можуть отримати юридичну допомогу та консультації психологів. Менш ніж за півроку, ми відкрили і дві кімнати кризового реагування, куди поліція може привезти жінку з дитиною, які опинилися у небезпеці.

З’явилася гаряча лінія психологічної підтримки — 1500. За цей час по допомогу звернулося 4 тис. 105 людей. З них 492 — чоловіки. Загалом же, за 2020 рік у столиці зафіксували 22 тис. звернень стосовно домашнього насильства. Постраждалі не замовчують ці факти, а звертаються за допомогою та відстоюють свої права.

Вирішення цієї проблеми потребує багатьох ресурсів. Але початок вже покладено. Наступний крок — підготовка Міської цільової програми. Ця ініціатива допоможе об’єднати ресурси всіх дотичних служб таким чином, щоб насильству вдавалося справді запобігати, а не лише констатувати сумну статистику. Попереду багато спільної роботи для досягнення гендерної рівності в усіх політиках і заходах.

Євгенія Кулеба, депутатка Київської міської ради — про співпрацю в Київраді щодо гендерної рівності

Євгенія Кулеба, Марина Порошенко, Володимир Павлюк та Геннадій Зубко під час IV Українського Жіночого Конгресу / Фото: Костянтин Поліщук

Особисто я часто зустрічаюся зі стереотипним мисленням і елементарним хамством, пов’язаними скоріше зі ставленням до жінок, ніж з дискримінацією за гендерною ознакою. Я відчуваю повагу від своїх колег чоловіків, так само як і від жінок.

Наприкінці минулого року в Київраді запрацювало Міжфракційне об’єднання Київ — за рівні можливості. Я бачу великий потенціал у роботі об’єднання. У нас — багато завдань. Ми працюватимемо, зокрема, з такими темами як: протидія дискримінації за ознакою статті та гендерним стереотипам, збалансована участь жінок і чоловіків у політичному та суспільному процесах.

Ми прагнемо створити всі умови для протидії дискримінації і допомоги постраждалим від насильства за ознакою статі, зокрема, від домашнього насильства. Та плануємо активно налагоджувати співпрацю з всеукраїнськими та міжнародними організаціями задля забезпечення гендерної рівності.

Ми визначили кілька основних пріоритетів у роботі об’єднання Київ — за рівні можливості на 2021 рік. Це досягнення збалансованої участі жінок і чоловіків у процесі прийняття політичних та суспільних рішень через впровадження комплексного гендерного підходу у стратегіях і політиках. Важливо визначити перелік добрих практик для викорінення гендерних стереотипів щодо жінок у системі освіти, на ринку праці та у політиці, й поширювати ці практики успішно.У рамках співпраці з іншими містами ми будемо ділитися досвідом впровадження гендерно орієнтованого бюджетування. Обговорення викликів і їх вирішень з колегами — запорука ефективної роботи з цією непростою темою.

Також, ми плануємо враховувати гендерну складову при розробці Стратегії міста Києва та міських цільових програм, створенні містобудівної документації, та підготовці бюджету міста.

У моїх планах ініціювати розробку та поширення інформаційних інструментів щодо гендерної рівності в контексті місцевого самоврядування. Звісно, в рамках співпраці з іншими містами ми будемо ділитися досвідом впровадження гендерно орієнтованого бюджетування. Обговорення викликів і їх вирішень з колегами — запорука ефективної роботи з цією непростою темою.

Вікторія Глущенко, членкиня ЦВК — про активність жінок на місцевих виборах

Іванна Климпуш-Цинцадзе, Сергій Соболєв та Вікторія Глущенко під час IV Українського Жіночого Конгресу / Фото: Костянтин Поліщук

Протягом останніх років в українському суспільстві відбуваються суттєві зміни у осмисленні та легітимації гендерних відносин, запроваджуються інституційні механізми для забезпечення гендерної рівності. Послідовно реалізується і відповідна державна політика. Гендерне законодавство почало формуватися з 2005 року після прийняття ЗУ Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Саме у ньому чи не вперше з’явилося визначення поняття, що у «м’якому» тлумаченні означає гендерну квоту.

Досвід країн, які запровадили гендерні квоти свідчить, що це прискорює проходження жінок у політику. У країнах із розвиненими демократіями та сталими політичними традиціями існують добровільні партійні квоти. Водночас для України на разі більш реалістичним є впровадження гендерних квот на законодавчому рівні.Досвід країн, які запровадили гендерні квоти свідчить, що це прискорює проходження жінок у політику.

У 2013 році в Україні була запроваджена 30%-ва гендерна квота для виборів народних депутатів України. Так, були внесені зміни до Закону Про політичні партії України, згідно з якими мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у нардепи від партії у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку.

Переважна більшість партій — за відсутності у зазначеному Законі будь-яких санкцій — його не дотримувалася, хоча й відбулася певна позитивна динаміка. Так, якщо під час виборчої кампанії 2007-го кількість жінок, включених до виборчих списків політичних партій кандидатів у нардепи в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі становила 19,2%, у 2012 році — 20%, то вже у 2014-му, тобто після запровадження квоти, — 25,4%.

Прийнятим у 2014 році Законом Про місцеві вибори передбачалося, що представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку. Та санкції за порушення вказаних вимог знов не було.

Але все ж прийнята 30%-ва квота для місцевих виборів не пройшла непоміченою. У звіті Української Гельсінської спілки з прав людини йдеться, що гендерну квоту «можна оцінити як позитивну в контексті дотримання принципу рівності», а місцеві вибори мають продемонструвати готовність політичних сил та інших учасників виборчого процесу до змістовної, а не формальної реалізації вимоги щодо представленості жінок у виборних органах на рівні не менше ніж 30%.

У 2017-му уряд схвалив Концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, а згодом у 2018-му затвердив зазначену Державну програму.

У новоприйнятому Виборчому кодексі України запроваджено інструменти для забезпечення збалансованого представництва статей. На парламентських виборах гендерна квота встановлена на рівні 40%. Порушення положень Кодексу щодо необхідності дотримання гендерних квот при висуванні кандидатів є підставою для відмови в реєстрації усього списку.

Матеріали Українського Жіночого Конгресу / Фото: Візуалізація — Ірина Степанова, Марк Мирончук

Для успішного запровадження гендерної рівності в усіх сферах суспільно-політичного життя необхідно враховувати найкращий світовий досвід. Це і масштабні просвітницькі кампанії, і запровадження у відповідних навчальних курсах вивчення питань гендерної рівності, і проведення фахових соціологічних та статистичних досліджень на гендерну і антидискримінаційну тематику.

Але найголовніше, на мою думку, це подолання гендерних стереотипів та упереджень. Адже якщо в суспільстві зникають стереотипи щодо гендерної рівності, то попередні пункти втрачають свою актуальність.

Олександр Клюжев, аналітик громадянської мережі ОПОРА — про боротьбу зі стереотипами і упередженнями щодо гендерних ролей

Олександр Клюжев, Євгенія Кравчук, Кіра Рудик та Валерій Калниш під час IV Українського Жіночого Конгресу / Фото: Костянтин Поліщук

У нас і досі залишаються доволі низькими показники участі жінок у виборах і перемог у виборах міських і селищних голів, є велика диспропорція у порівнянні з чоловіками. У випадку, коли проходить індивідуальна виборча кампанія — голосування за окремого кандидата у списку, а не за політичну партію, з’ясовується, що жінкам ще важко.

Місцеві вибори 2020 року показали, що ці проблеми можна усувати. Але говорити, що ми пройшли якусь точку неповернення, я би не став. На мою думку, досі зберігається проблема відтворення гендерних упереджень. На місцевих виборах було кілька інцидентів, коли окремі політичні фігури робили некоректні заяви шляхом публічних заяв або через ЗМІ.

Є така проблема, коли гендерна квота нібито дотримана, але потім кандидати організовано відмовляються від участі. Або вже після перемоги відмовляються від мандата, що порушує баланс. У майбутньому багато залежатиме від самих політичних партій. Треба йти шляхом внутрішньопартійних змін — так, щоб рівноправ’я чоловіків і жінок у виборчому і політичному процесі стало питанням діяльності самих партій. Тому нинішній стан речей я би відзначив лише як початок шляху.Треба йти шляхом внутрішньопартійних змін — так, щоб рівноправ’я чоловіків і жінок у виборчому і політичному процесі стало питанням діяльності самих партій.

На успішність подолання гендерних стереотипів та упереджень впливають також і ті політичні або громадські течії, які прямо або приховано заперечують рівноправність у політичному процесі. На цих виборах ми побачили боротьбу цих двох підходів на рівні чорного піару — наприклад, тези на зразок, що жінки не можуть бути успішними лідерками та керівницями. Поки такі тези лунають, це означає, що вони і досі є електорально привабливими.

У малих громадах реалії трохи відрізняються від життя великих міст. Жінки там більш потужно представлені на рівні управління та депутатського корпусу. У таких малих громадах жінки є більш активною її частиною. Але це не має нас заспокоювати, адже тут проявляється інша проблема: що більш ресурсною є місцева громада або орган місцевого самоврядування, тим менше там жінок. Це — ключова проблема, яку слід усунути. Тож це питання треба розглядати комплексно. У деяких громадах навпаки є необхідність сприяти більш активній політичній участі чоловіків.

Не варто боятися піднімати такі проблеми на всіх рівнях. Як представник спостережної організації я маю враження, що часто кандидатки самі бояться піднімати питання гендерних упереджень, зокрема й під час виборчого процесу. Є приклади, коли з боку місцевих лідерів звучали конкретні упередження, а кандидатки намагалися перетворити це на жарт, хоча ці упередження були спрямовані проти них самих.

Не потрібно бути настільки прагматичними, щоб ці питання замовчувати. Так, є певні побоювання, що ця тема може знизити певні електоральні рейтинги. Але навіть якщо у короткостроковій перспективі замовчування таких проблем і може принести певні «дивіденди», то у середньостроковій та довгостроковій перспективах це нічого не дасть. І ці упередження скоріше наздоженуть того чи ту, хто ці проблеми замовчував.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України — про успіх гендерних квот

Іванна Климпуш-Цинцадзе під час IV Українського Жіночого Конгресу / Фото: Костянтин Поліщук

Я переконана, що впровадження політичних квот дало жінкам можливість вийти зі своєї мушлі. Коли ми починали формувати списки від Європейської Солідарності на місцевих виборах на Закарпатті, колеги-чоловіки запитували, де ж ми знайдемо стільки жінок. Проте для них сюрпризом стало те, що ми знайшли багато активних жінок, які давали фору і самим чоловікам.

З іншого ж боку, після виборів спостерігалася і така річ як примус до відмови від мандата. У цьому випадку немає обов’язкового забезпечення того, щоб заміна відбулася на людину тієї ж статі. Тож відмова жінки від мандату часто йде на користь чоловіків. Над цим слід працювати у майбутньому.

Гендерна рівність стосується не лише політичного компонента, а і взагалі того, як жінки представлені у різних сферах на етапі ухвалення рішень. Коли збиралася статистика по міністерствах — це були десь 2015−2016 роки — звучало, що на керівних посадах працює 80% жінок. Та потім виявилося, що це посади на рівні заступника відділу чи начальника управління. Але — не вище. І що вище вгору, тим більше змінювалися ці пропорції.

Безумовно, проривом для України також стало і скасування Кабміном у 2017 році переліку професій, які раніше були заборонені для жінок. Це рішення Уряду йшло рука об руку із законодавчим рішенням, яке ухвалив попередній парламент — воно дозволило жінкам у Збройних силах України отримувати такі ж посади і звання, як і у чоловіків, та офіційно оформлятися на посади, які раніше були суто чоловічими — наприклад, снайперками.

На мою думку, точку неповернення ми, на жаль, ще не пройшли. Люди, які прикриваються «традиційними сімейними цінностями», намагаються не дати жінкам вибору і можливостей себе реалізувати. Насправді ж, це вибір самої жінки — ким їй бути. Якщо вона хоче бути домогосподинею — це її вибір. Але якщо жінка хоче реалізувати себе кар’єрно, то вона також повинна мати ці можливості.

Підхід, коли жінку намагаються замкнути у домашніх турботах, прийшов до нас з часів панування Російської Імперії на теренах України. Адже до того роль жінки в українському суспільстві була партнерською. Тобто якщо козаки виїжджали у похід, жінка повністю брала на себе все: від господарства до заробляння грошей. Тож насаджування так званих «традиційних» взаємин не є характерним для України історично.Український Жіночий Конгрес робить велику подвижницьку роботу, яка дозволяє мотивувати величезну кількість жінок, дає приклад для наслідування та заохочення братися за ті речі, щодо яких вони раніше сумнівалися.

Кульмінаційною подією у боротьбі жінок за свої права і за рівні можливості став Український Жіночий Конгрес. Я рада, що дедалі більше чоловіків беруть участь в УЖК — усвідомлено і з розумінням всієї проблематики. Український Жіночий Конгрес робить велику подвижницьку роботу, яка дозволяє мотивувати величезну кількість жінок, дає приклад для наслідування та заохочення братися за ті речі, щодо яких вони раніше сумнівалися.

Боротьба за рівні можливості для чоловіків та жінок неможлива тоді, коли нею опікуються і займаються тільки жінки. Тому мені імпонують також і такі рухи, як HeForShe від ООН Жінки, який спонукає чоловіків підтримувати права жінок. Адже сьогодні це про захист прав жінок, але якщо говорити про майбутнє, це може бути і захист чоловіків навпаки. Отже, важливо, щоб був баланс.

Поточний стан справ демонструє, що Україна обрала правильну траєкторію руху та поступово робить успіхи у впровадженні рівних можливостей для чоловіків та жінок на державному рівні. Пріоритетним завданням тепер є зміна суспільної парадигми — подолання стереотипів та боротьба з упередженнями. І ключові інструменти тут — злагоджена робота всіх гілок влади, координація національних та регіональних ініціатив, а також масштабна інформаційно-просвітницька робота на всіх рівнях.

Опубліковано nv.ua

Підписка на розсилку

Отримуйте останні повідомлення та статті у своєму електронному листі

Ми обіцяємо не надсилати спам:)